Щавлева кислота,мішок 25 кг

Щавлева кислота (етандіова кислота, хімічна формула – C2H2O4, або HOOC-COOH) – сильна хімічна органічна кислота, що відноситься до класу граничних карбонових кислот.

За стандартних умов, щавлева кислота – це двоосновна гранична карбонова кислота, що є кристалічною речовиною білого кольору.

Солі та складні ефіри щавлевої кислоти називаються оксалатами.

Вперше щавлева кислота синтезована 1824 року німецьким хіміком Фрідріхом Велером з диціана.

У природі міститься у щавлі, ревені, карамболі та деяких інших рослинах у вільному вигляді та у вигляді оксалатів калію та кальцію.

Перспективний спосіб отримання щавлевої кислоти з їдкого натру через форміат натрію.
Застосовується також одержання речовини з ацетилену в кислому середовищі за низької температури.

У лабораторіях щавлеву кислоту застосовують для отримання хлороводню та йодоводню, також щавлева кислота використовується для лабораторного синтезу діоксиду хлору.
Щавлева кислота та оксалати знаходять застосування в текстильній та шкіряній промисловості як протрава. Вони є компонентами анодних ванн для осадження металевих покриттів — алюмінію, титану та олова.

Щавлева кислота та оксалати є реагентами, що використовуються в аналітичній та органічній хімії. Вони входять до складу для видалення іржі та оксидних плівок на металі; застосовуються для осадження розчину рідкоземельних елементів.

Похідні щавлевої кислоти — діалкилоксалати, головним чином діетилоксалат та дибутилоксалат — застосовуються як розчинники целюлози. Ряд складних ефірів щавлевої кислоти та сполук групи заміщених фенолів використовуються як хемілюмінесцентні реагенти.

Щавлева кислота використовується у бджільництві для захисту від кліща Варроа.

Щавлева кислота та її солі токсичні у високих концентраціях. Деякі солі щавлевої кислоти — оксалати, зокрема, оксалат кальцію та оксалат магнію дуже погано розчиняються у воді та осідають у ниркових баліях у вигляді конкрементів різного розміру (у вигляді піску, каміння), іноді химерної форми (так звані коралові камені).

ГДК у воді водойм господарств побутового користування — 0,5 мг/дм³. Лімітуючий показник шкідливості – загальносанітарний.

Концентрована щавлева кислота може шкідливо впливати при контакті з нею або при прийомі всередину у великих кількостях. Вона не є мутагеном чи канцерогеном; може бути небезпечною у разі вдихання; небезпечна та надзвичайно руйнівна по відношенню до біологічних тканин слизових оболонок та верхніх дихальних шляхів. Небезпечна у разі ковтання у чистому вигляді; може викликати хімічні опіки при контакті зі шкірою або потраплянні у вічі у великих кількостях. Симптоми включають відчуття печіння, кашель, хрипи, ларингіт, задишку, спазм, запалення та набряк гортані, запалення та набряк бронхів, пневмоніт, набряк легень.

Люди щавлева кислота при прийомі перорально має мінімальну летальну дозу (LDLo) 140-150 мг/кг.

Повідомлялося, що смертельна доза становить від 15 до 30 грамів.

Токсичність щавлевої кислоти обумовлена нирковою недостатністю, спричиненою осадженням у нирках твердого оксалату кальцію, основного компонента кальцієвого каміння в нирках. Щавлева кислота також може викликати біль у суглобах через утворення в них аналогічних відкладень. Прийом усередину великих кількостей етиленгліколю призводить до утворення щавлевої кислоти в організмі як метаболіт, що, у свою чергу, може призвести до гострої ниркової недостатності.